Моє село – найкраще місце на Землі
Маленька крапелька величної держави
– моє село, багато є таких!
Зазнало лиха, бідувань і слави
Воно живе і вічно буде жить!
У кожної людини є своя маленька батьківщина. Це місто чи село, де вона народилася і живе.
Тут жили її дідусь і бабуся, тут живуть її батьки і друзі, тут її домівка, школа. І ми всі гаряче любимо це місце, це село, цю країну.
Нашим Літкам 884 роки. 1127 року люди остерського князя Всеволода у нашій місцевості, яка потопала в зелені луків, почали випасати велику рогату худобу. Тут вона літувала. З того часу село стали називати Літки.
– Чи були Ви у нас на Десні?
– Чи дивились у води прозорі?
– Чи співали Ви наші пісні про її зачаровані води?
– Якщо ні, навесні приїжджайте до нас.
У своїй стороні привітаємо Вас.
Моє рідне село Літки –– це частина неньки-України, покровителька батьківського роду, моя віра і надія, мої сподівання і звертання. Село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його ще кращим.
У ньому я народилась. Тут моя рідня, друзі і знайомі.Тут я пішла до школи, яка гордо носить ім’я Михайла Панасовича Стельмаха, який у післявоєнні роки жив і працював у школі вчителем.
Край села в'юнко в'ється, мов стрічка, річка Десна, що впадає у могутній Дніпро.
Я живу і снюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє.
Я уособлюю Літківську землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є рушником вишиваним, дивом калиновим, чарами барвінковими...
Іванна Музиченко, учениця 7 класу
| 
