 Моє село з духм’яними садами, Біля очей суха долоня мами…
Сорочка вишиванка і калина -
Це сама найрідніша Україна.
Надвечір цвіркунів далеко чути…
В траву шовкову впасти і заснути.
Яка ж в землі рідненькій, друзі, сила,
Що, буцімто, ростуть у мене крила.
Садка ледь-ледь зелене шепотіння,
Мережива на сонці павутиння.
Рум’яний подих теплої хлібини -
Це частка теж моєї України.
Крізь коси верб проміння сліпить очі,
Фіалок подих стелеться до ночі.
Рожевим поничем кущі увиті,
Подібного не бачив я у світі.
Над гаєм перша зірка засвітилась,
З дітьми лелека крилами укрилась.
А очі неба стали сині-сині,
Таке буває лиш на Україні.
|
